Серед архітектурних пам’яток: замок князів Заславських XV ст

Костел кафедральний святого Іоанна Хрестителя XVI ст.

Монастирський комплекс ордену св.. Бернарда XVII ст.

Палацовий комплекс князів Сангушків  XVIII ст.

Костел місіонерів св. Йосипа XVIII ст.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 

Серед історичних міст Хмельницької області Ізяслав займає особливе місце.

Після смерті князя Острозького його великі маєтки були поділені між синами Молодший син Юрій одержав м. Ізяслав з округою і поклав початок роду князів Заславських. Він будує замок на лівому крутому і високому березі р. Горинь, який наз. «Верхній замок» і мав у своєму складі дві вежі, 14 городень, дім, церкву. Вперше про ізяславський замок у писемних джерелах згадується близько 1533 р., але оборонні споруди зявились колись тут, ймовірно, десь наприкінці XV ст.  І зараз при вході у Старе місто з Нового зліва височить квадратна  кам’яна будівля, побудована в 1539 році. Називають її «Замком князів Заславських».  Будівля так званий «Замок» являє собою двоповерхову споруду з прибудовою у двох ярусах, товщина його стін майже 1.5 метра. Підвали і нижній поверх складені із «дикого» каміння, у кладці зустрічається оброблені  білокам’яні блоки, які були взяті із більш ранніх будівель. Другий поверх і башта – із цегли -  відносяться до 2 пол. XVIII ст. Він поділяється на дві частини широким проїздом по осі захід – схід по сторонах якого розміщено по три приміщення. План підвалів повторює план нижнього поверху. Перекриття в підвалах і на першому поверсі слепіньчасте, а на другому – плоске по балках – не збереглося. Віконний отвір має сліди багато чисельних переробок, підвали  освітлені люкарнами. Підвали і обидва поверхи пов’язані між собою внутрішньо стінними каналами для підйомників. Пам’ятка є рідкісним зразком господарської будівлі XVI ст.  В замку зберігалося найбільш цінне майно місцевих князів. Можливо це була фортеця для ув’язнення злочинців та військовополонених татар, або ж це був арсенал, де зберігалась зброя в мирний час. Можливо в ці роки і були побудовані підземні ходи, залишки яких до цього  часу збереглися на території Старого міста. Верхній замок разом із побудованими тут укріпленнями закривав вхід і в’їзд у місто зі сходу. Дорога, яка вела в місто проходила між двома урвищами і закривалася воротами. За переказами, ці ворота одного разу врятували місто від проникнення у нього ворогів.

Бібліографічний список літератури:

1. Збруцький О. Дірки в історії: [про пам’ятку архітектури міста - Рогнеду] /О.Збруцький // Зоря Надгориння. – 2006. – 2 листоп.

2. Сєдих Ю. В Ізяславі, на останці «Рогнеда» / Ю.Сєдих // Поділ. вісті. – 2000. – 15 жовт.

3. Сакова І. І Рогніда «заговорила» / І.Сакова // Зоря Надгориння. – 1994. – 28 лип.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 

 

​

​

​

​

 

​

Будучи неодноразово зруйнованим татарами, Ізяслав втратив свої давньоруські риси і поступово у XV-XVIII ст. став форпостом польської колонізації на сході.

Після прийняття Брестської церковної унії (1596) проводиться окатоличення населення Правобережної України. Католицьке духовенство захоплювало землі українців, забороняло православним підданими відправляти релігійні обряди, примушувало їх  переходити в католицтво. Римо-католицька церква радила польській владі позбавити українців нормального життя, виключати з цехів, утискати в торгівлі, всіляко гнобити, безчестити і навіть убивати. Під загрозою втрати своїх маєтків князь Іван Заславський  в 1954 році першим  з роду князів Заславських зраджує православній вірі і переходить в католицтво й іменує себе Янушем. На знак підтвердження прийняття нової віри у 1599 році він будує в Ізяславі перший католицький Кафедральний костел Іоанна Хрестителя, або так званий Фарний костел. Це приміщення князь Заславський використовує для школи. Побудований костел архітектором Яном Мадленом. Цей храм являє собою будівлю з тесаного каменю у формі хреста. Процес розпису інтер’єру продовжувались до поч. XIX ст. Під вівтарною частиною знаходиться крипта – каплиця під храмом для поховань знатних осіб. Напевне вона слугувала як склеп князів Заславських.  Про це свідчило кілька трун без жодних написів. Там же були поховані князь Януш Сангушко, який помер у 1806 році та його дружина Анеля, яка померла у 1825 р. Над баштою в XIX ст поч.. XX ст. був встановлений фігурний намет люкарнами, покритий червоною міддю. У 80-х роках дах башти згорів. В костелі був орган (один з найстаріших на Україні)  для супроводу богослужінь.  Як говорили прихожани, коли заходиш у середину храму, то тебе переймає дивне почуття, що ти там можеш заблукати. Архітектурна пам’ятка  являє собою приклад вдалого поєднання елементів готики з рисами ренесансу. В 1648 році зруйнований Б.Хмельницьким, а його архів спалений. У 1756  р. костел перебудував архітектор Пауло Фонтана.  До 1948  року  минулого століття в костелі розміщався краєзнавчий музей. Після закриття музею історичні цінності вивезені до Москви без актів передачі,отже вони пропали назавжди.  Орган було вивезено в м. Кам’янець-Подільський  і встановлено там у кафедральному соборі. Пізніше там розмістили машинно-тракторну станцію, яка привела до знищення храму.

Бібліографічний список літератури:

1. Архітектурні пам’ятники Поділля: Альбом ліногравюр С. Кукурузи / Хмельниц. обл. держ. адміністрація; Упр. культури, туризму і курортів Хмельниц. облдержадмін. – Хмельницький, 2007. – 44 с.

2. Балій Г. З історії оборонної та культової архітектури Ізяслава / Г.Балій. – Зоря Надгориння. – 2018. – 8 берез.

3. Домешек Н. Чи буде музей в Ізяславі? / Н. Домешек // Зоря Надгориння. – 1994. – 3 листоп.

4. З чого починалась історія // Зоря Надгориння. – 1996. – 27 квіт.

5. Костел Іоанна Хрестителя // Путівник: Хмельниц. обл. /  редкол.: І. Курус (голова), Л. Баженов, Ю.Боєв та ін. – Київ, 2010. – с. 200-201.

6. Кравчук В. Чому ми не шануємо свою історію? / В. Кравчук // Пульс. – 2004. – 6 трав.

7. Міньков І.І. Ізяслав - місто старовинне: іст.-краєзн. докум. нарис / І. І. Міньков. – 2-е. вид., доп. - Шепетівка : 2000. - 92 с.

8. Перлина Волині на Горині: [про кафедральний костел Іоанна Хрестителя] // Зоря Надгориння. – 1994. – 12 січ.

9. Рижук О. Римо-католицька церква: [про Фарний костел] / О. Рижук // Зоря Надгориння. – 2002. – 15 трав.

10. Самара С. Ізяслав Волинський: [історичний нарис] // Зоря Надгориння. – 1996.- 24 жовт.

11. Сєдих Ю. В Ізяславі, на останці «Рогнеда»: [про пам’ятки архітектури міста] / Ю. Сєдих // Поділ. вісті. – 2000. – 15 жовт.

12. Федотов В. Заславські записки отця Семена Гаюка: [про Фарний костел] / В. Федотов. – Зоря Надгориння. – 2017. – 23 берез.

 

 

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 

​

​

​

 

 

Після окатоличення Януш Заславський  наказав усім православним священникам у своїх маєтках підкорятися уніатському метрополиту,  а  хто не буде підкорятися карати   і   притягувати до суду .  У цей період місто заселяють поляки та представники різних чернечих орденів. Серед них особливо відзначилися так звані бернардинці – члени католицького чернечого  ордену, який  виник у 1115 р. Для підтримання тісних стосунків з бернардинцями князь Я. Заславський  за проектом архітектора Я. Мадлена в 1600-1610 роках будує в північно-західній частині міста для них костел і біля нього монастир.  До складу будівель монастиря входять костел бернардинців в ім’я Святого Михаїла, келії та стіни з баштами та воротами. Комплекс монастиря є характерним зразком будівель у стилі бароко поч.. XVII ст., слугував як оборона будівля. У 1648 році костел був розорений козаками Б. Хмельницького і лише в 1727 р. відновлений князем Павлом Сангушком. Бернардинський костел являє собою зразок раннього бароко. Дах – черепичний. Будівля прикрашена карнизом.  В середині костелу Св. Архангела Михаїла якогось італійського  майстра і Св. Луки пензля Чеховича. Не скільки мистецьку, а швидше історичну  вартість могли мати численні портрети різних особистостей з кола родини  власників Ізяслава. Серед них знаходились портрети Павла Кароля Сангушка та його другої дружини, портрет дружини  Антонія Яблоновського та ін.   Була у бернардинському монастирі багата бібліотека, яка налічувала  до 5 тис. томів книг. До неї увійшла і бібліотека Дубенського бернардинського костелу, який був закритий  у 1854 р. У цій бібліотеці було багато давніх, ще невідомих літописів, а також повне зібрання сеймових щоденників. На другу половину XIX ст. бібліотека та архів були в дуже поганому стані. Монастирський архів був не досліджений , і подальша  його доля  невідома.  Келії монастиря теж побудовані у 1606-1610 роках архітектором Я.Мадленом. Перебудовані у 1727 р. Розміщені на південь від костелу. Келії двоповерхові, з цегли. В центрі східного фасаду – високий барочний фронтон, декорований арочними  і прямокутними нішами. Найбільш цікавим в пам’ятці є одноярусний тамбур перед західним входом з пишним барочним фронтоном. Стіни з воротами  і баштами поч. XVII ст. оточували монастир з чотирьох сторін, утворюючи в плані прямокутник. Збереглася західна стіна, що включає трьохярусну арочну дзвіницю. Стіни з каміння, поштукатурені, висота стін до 6 м. З приходом радянської влади монастир закрили і влаштували в’язницю, яка діє до теперішнього часу. В 1925 році з цієї пам’ятки архітектури розібрані  останні чотири вежі. Виявлені  на території комплексу підземні ходи знищені господарями, що експлуатують зараз цю будівлю.  

Бібліографічний список літератури:

1. Балій Г. З історії оборонної та культової архітектури Ізяслава // Зоря Надгориння. – 2009. – 9 лип. – с. 7.

2. Бернардинський монастир: ченці, скарби та в’язні // Зоря Надгориння. – 2006. – 19 січ.

3.       Ізяслав у фотографіях Володимира Кучми: фотоальбом. – Ізяслав: ПП Кучма В.І., 2008. – 48 с.: фото кольор.

4. Захар’єв В.А. Замки, фортеці, пізньосередньовічні міські укріплення Хмельницької області. / В.А. Захар’єв, І.О Старенький, С.М.  Шпаковський– Хмельницький: ФОП Цюпак А.А., 2017. – 216 С.

5. Єсюнін С. Бернардинський монастир: ченці, скарби та в’язні: [пам’ятка архітектури в Ізяславі] / С. Єсюнін // Є. Поділля. – 2005. – 24 листоп. – с. 5; Зоря Надгориння. – 2006. – 19 січ.

6. Козак І. На бал до Острозьких та Сангушків: [про пам’ятку архітектури – монастир Бернардинів] / І. Козак // Голос України. – 2010. – 30 листоп.

7. Кравчук В. Золото Ізяслава в Петербурзьких сховищах: [про скарб, знайдений на території монастиря] / В. Кравчук // Зоря Надгориння. – 2005. – 2 черв.

8. Міньков І.І. Ізяслав - місто старовинне: іст.-краєзн. докум. нарис / І. І. Міньков. – 2-е. вид., доп. - Шепетівка : 2000. - 92 с.

9. Рижук О. Римо-католицька церква: [про монастир Бернардин] / О. Рижук // Зоря Надгориння. – 2002. – 15 трав.

10. Рекреаційні історико-архітектурні ресурси Хмельниччини: реком. бібліогр. покажч. / Упр. культури, туризму і курортів Хмельниц. облдержадмін.; Хмельниц. ОУНБ ім. М. Островського. Вип. 2.- Хмельницький, 2010. – 48 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

​

​

 

Ізяслав переходить у володіння князів Сангушків, у роки Речі Посполитої ці князі були дуже впливовими, обіймали багато державних посад при королівському дворі, їхні резиденції були і в Кракові, і в Варшаві, мали великі угіддя на території України, якщо все це перевести в цифри то мова йде приблизно 112 тис. га тільки на Волині. Територія дуже велика. Це були просто землі, невеличкі містечка. Аж до того дня як приїхала  жінка - Барбара – дружина  Павла Сангушка. У них було 6 спільних дітей. Для яких вона стала розбудовувати нові палаци у цій місцині. Свій найбільший палац вона побудувала для свого наймолодшого сина.

У середині XVII ст. в Ізяславі було побудовано палац Сангушків з аркадою-галереєю та флігелем, місток і костел Святого  Йосипа з  монастирем для католиків-місіонерів. Садиба розміщена  на території колишнього замку XV ст. майже впритул , але в 10 разів більша за старий замок. Оборонність замку забезпечувало саме положення. Омивали його з обох сторін води Горині. А з інших двох сторін оточували рови і мури. Ця будівля була одна із наймонументальніших  у східній Європі. Будівництво палацу тривало понад 15 років. Барбара дуже переймалася будівництвом, постійно вносила якісь зміни у проектування, а тому багато архітекторів не витримували. Через це були постійно затримки у будівництві А ж поки не з’явився придворний архітектор польського короля П. Фонтана. Він був дуже досвідчений, особливо у справі помпезності і знав як поводитись з вибагливими аристократами. Родзинкою садиби був дворик з арками, арки не замуровувалися і цей дворик з арками  не перекритий  дахом. Цей модний принт запровадив П.Фонтана, який мав італійське коріння. Такі  дворики називали  «патіо» і були дуже популярними в Італії та Іспанії серед європейської аристократії.  За задумом архітектора дворик мав і практичне застосування. Він був ніби містком між минулим і сучасним: між Старим замком і новим палацом. Для облаштування нового палацу використовували найдорожчі матеріали. Елементи  декору звозили з інших країн і все це коштувало колосальних витрат. Коли будівництво палацу нарешті завершилося оцінити його масштаб найкраще  можна було з іншого берега річки Горинь. З цього ракурсу палац замалював відомий пейзажист Наполеон Орда. Коли палац був добудований чутки про нього доходять до самого короля. Це був 1781 рік і він король  проїжджав повз  і не міг не заїхати подивитися на це чудо. Власник маєтку - Син Барбари Януш влаштовує на його честь дуже пишний прийом.  Інтер’єри цієї споруди набагато крутіші за ті, що він має у своїй королівській резиденції у Польщі. На стінах дорогі гобелени  це така тканина, тобто килими від підлоги аж до стелі, на стелі величезний   скляний купол. Дорогі вази, японська і китайська порцеляна, яку в ті часи потрібно було замовляти і чекати довгий час коли вона прийде морем і все це було дуже дорого. Але найдорожче що він король бачить це у спеціальних нішах статуї Мікел Анджело. Нині світ знає про існування  57 робіт МікелАнджело. 10 з них -  втрачено. Можливо серед втрачених є ті самі скульптури, які знаходилися у власності Сангушків. Важко уявити, що шедеври  митця такого рівня були у невеличкому містечку  на Хмельниччині. Сьогодні кілька музеїв світу можуть похвалитися, що мають серед числа експонатів роботи МікелАнджело, відповідно їх вартість оцінюється сотнями мільйонів доларів.  Король побачив скульптури  венеційського майстра  Антоніо Канове. Його роботами прикрашений французький лувр. Найдорожчими експонатами в палаці були картини Рубенца. Всі хто відвідував палац, були шоковані такою культурною красою, що дуже подобалось Барбарі.  У деяких кімнатах стіни були прикрашені кольоровим папером, тобто шпалерами, які щойно з’явилися і мабуть палац був один із першим місцем в  Європі,  де  застосували цей вид декору. Мимоволі постає питання: чому таку красу ми втратили?  До сьогодні збереглися залишки венеціанської штукатурки, якою були прикрашені стіни. Важкі часи настають для Сангушків наприкінці XVIII ст.  Річ Посполита - держава, якій вони були зобов’язані своїм багатством та впливом – припиняє своє існування. А ці землі відходять Російській імперії.  Барбара померла за два роки до того  і не побачала випробувань, які чекали на палац та її родину. Розквіт – золота доба роду Сангушків був при польській короні. Відповідно коли на ці території прийшли росіяни Сангушки їх не сприйняли. Вони навіть підтримували антиросійські повстання на цих територіях. Російська влада в свою чергу також вважала Сангушків ворогами. У листі російського генерал-губернатора, щодо останнього представника роду Cангушків князя Романа Сангушка, який жив у цьому палаці,  йшлося: Уряд росії має на меті позбавити права князя Романа Сангушко та його спадкоємців нагоди володіти землями на території росії. Палац стає твердинею російської сторони. Власне так і сталося. Росіяни змушують князя продати маєток за безцінь. Тут з’являються солдатські казарми. Які проіснували  не тільки під час російської імперії, але   і в радянську добу і аж до часів нашої незалежності. До кінця 80-х років тут розташовувалася військова частина. На сьогоднішній день від палацу залишився лише скелет. Сам князь Роман Сангушко переїхав в меншу резиденцію, яка знаходилась  в м. Славута.  Себе оточив охороною, але невдовзі був вбитий російськими військовими.

Бібліографічний список літератури:

1. Міньков І. Фільварки князя Сангушка / І.Міньков // Поділ. вісті. – 2005. - № 92.

2. Охремчук С. Втрачаємо й те, що ще маємо: [про садибу князів Сангушків] /С.Охремчук // Зоря Надгориння. – 2020. – 9 лип.

3. Ричков П. Палац Сангушків: дещо з історії /П.Ричков // Зоря Надгориння. – 1994. – 13 жовт.

4. Федотов В. Справа на мільйон: [про пам’ятки архітектури міста] / В.Федотов // Поділ. вісті. - 20–6. - 22 листоп.

 

 

 

 

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 

​

​

​

 

 

 

У 1750-1760 роках був побудований Павлом Сангушком костел Святого Йосипа з монастирем для католиків-місіонерів. Місіонерські костели римська церква використовувала для найбільшого залучання українців до католицької віри, засилаючи ченців на території України. Ця архітектурна споруда відноситься до стилю бароко. У костелі було встановлено сім вівтарів. Усі вівтарі були створені за ескізами Паоло Фонтана. На монастирській стіні встановлено водяний годинник. У лютому 1751 рокут  виготовлено чотири вівтарні менси. У 1753 році встановлено орган (на 20 голосів), завершено розпис вівтарів. У 1755 році в головному вівтарів встановлено посріблений цимборій. В 1755 році вимурувано кахельні печі. Того ж року каменяр Міхал Пєшкуровський спорудив довкола майданчика перед головним фасадом костелу кам’яну загорожу. На майданчику було встановлено скульптуру Святої Діви Марії, роботи Яна Пуша, скульптора з Аннополя. У 1830 році приміщення монастиря було відібрано у монахів-місіонерів за їх участь  у польському повстанні і передано місцевій владі, яка розмістила в ньому повітові установи: поліцейське управління, казначейство, дворянську опіку.  Сам же костел Святого Йосипа діє до цих пір. Проводять молебні віруючі римо-католицької конфесії.  У парафії діють декілька спільнот – «Апостольство доброї смерті», «Матері в молитві», «Маргаритки», «Живий Розарій», дорослий та дитячий хори. Щосуботи проводяться катехизи та зустрічі для міністрантів. Архітектурний комплекс монастиря Святого Йосипа, незважаючи на суттєві втрати та зміни, що відбулися за час його існування, є одним з найбільш відомих ансамблів епохи бароко на території історичної Волині та окрасою і справжнім культурним, європейським центром старовинного Ізяслава.   

Бібліографічний список літератури:

1. Архітектурні пам’ятники Поділля: Альбом ліногравюр С. Кукурузи / Хмельниц. обл. держ. адміністрація; Упр. культури, туризму і курортів Хмельниц. облдержадмін. – Хмельницький, 2007. – 44 с.

2. Балій Г.  З історії культової архітектури Ізяслава / Г. Балій // Зоря Надгориння. – 2009. – 9 лип.

3. Балій Г.  З історії культової архітектури Ізяслава / Г. Балій // Зоря Надгориння. – 2009. – 16 лип.

4. Захар’єв В.А., Захар’єва З.В. Давні карти та щоденники про Хмельниччину XVI-XVIII століть / Бібліотечка медіа-корпорації «Є». – Хмельницький:  ФОП Цюпак А.А., 2017. – 168 с.

5. Ізяслав: фотоальбом / уклад. В. Кучма. – 2-у вид., доп. – Ізяслав: СП Партнер-Прес, 2004. – 21 с. : фото.

6. Ізяслав у фотографіях Володимира Кучми [Фотоальбом] / дизайн О. Кучма [та ін.]. – Ізяслав: ПП Кучма В.І., 2008. – 48 с.

7. Міньков І.І. Ізяслав - місто старовинне: іст.-краєзн. докум. нарис / І. І. Міньков. – 2-е. вид., доп. - Шепетівка : 2000. - 92 с.

8. Рижук О. Римо-католицька церква: [про костел святого Йосифа] / О. Рижук // Зоря Надгориння. – 2002. – 15 трав.

9. Щур О. Свідок сивої давнини / О.Щур // Зоря Надгориння. – 2002. – 14 лют.